Ви тут:
Суспільство Україна 

Ціна зради: 310 років виповнюється з дня Батуринської трагедії

Згідно із постановою Верховної Ради «Памʼятні дати та ювілеї 2018 року» з ініціативи Українського інституту національної пам’яті до переліку Днів пам’яті, які відзначаються на державному рівні внесено Батуринську трагедію. Цьогоріч виповнюється 310 років з дня тої жахливої події.

Під час Північної війни  гетьман Іван Мазепа вирішив скористатися шансом позбутися впливу Московії. Відбулись домовленості із шведським королем Карлом ХІІ про спільні дії проти Петра І.

Наприкінці жовтня 1708 р. гетьман відправив стародубському полковнику Скоропадському грамоту з викладом причин, що спонукали  його до укладення україно-шведського союзу з Карлом ХІІ:

«Москва вже давно має всілякі наміри проти нас, а останнім часом почала відбирати українські міста, виганяти з них пограбованих і доведених до убогості жителів і заселяти своїми військами. Я мав від приятелів таємне застереження, та й сам ясно бачу, що ворог хоче нас — гетьмана, усю старшину, полковників і усе військове начальство — прибрати до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім’я запорізьке і звернути усіх у драгуни і солдати, а весь український народ піддати вічному рабству. Я дізнався про це і зрозумів, що Москва вступила до нас не заради того, щоб нас захистити від шведів, а щоб вогнем, пограбуваннями і вбивством винищувати нас…»

За Мазепою також пішло українське козацтво на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком і провідні  члени старшини  Гетьманщини. Дізнавшись про це, російський цар віддав наказ командувачу російськими військами Олександру Меншикову захопити Батурин і покарати усіх, хто підтримав Мазепу.

2 листопада 1708 року російські війська під командуванням Олександра Меншикова зруйнували гетьманську столицю Батурин, закатувавши понад 6 тис. мирних жителів міста. Були вирізані всі мешканці міста, незалежно від віку і статі.

Батуринська залога зачинила усі ворота фортеці, заваливши їх землею.  Обороняло Батурин, за підрахунками історика Сергія Павленка, від 7 до 8 тис. осіб. Це – сердюки та компанійці (гетьманська гвардія), городові козаки, козаки охотницьких полків. Оборону Батурина очолив козацький полковник Дмитро Чечель.

Кілька разів Меншиков кидав свої війська на штурм козацької твердині, але влучний гарматно-рушничний вогонь зводив нанівець їхні зусилля. Батурин, добре укріплена фортеця з належним запасом провізії і боєприпасів, міг витримати і багатомісячну облогу. Декілька днів простояло російське військо на протилежному боці Сейму, не маючи змоги підійти до Батурина. Мости через річку були заздалегідь розібрані.

Захисників Батурина небезпека захопила зненацька зсередини, через зраду. «Один із полкових старшн, Іван Ніс, прибув до Меншикова і вказав йому таємний спосіб добути Батурин, – пише про ці події Микола Костомаров, – за переказами, Ніс, указав у батуринській стіні хід… Меншиков відрядив туди солдат. З другого боку був початий приступ».

Протягом декількох годин переважаючі вдвічі війська Меншикова захопили фортецю. Люди ховались у церквах, але озлоблені стрільці розбивали двері та закидали у вікна факели. Разом з мешканцями вигоріло п’ять батуринських церков. Французькі часописи, отримавши інформацію з України, вийшли із заголовками: «Страшна різня», «Жінки й діти на вістрях шабель». «Газет де франс» писала: «Усі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів…Ціла Україна купається у крові».

Як писав шанований український історик XIX ст. Микола Маркевич: “Сама звичайна смерть була живих четвертувати, колесувати і на палю садити, а далі вигадані були нові роди мук, саме уяву в жах приводять». За свідченням шведського історика Фрікселя, збоченець Меншиков наказав розп’ясти трупи козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм. Цей акт тероризму,за задумом Меншикова, мав на меті залякати українців. Окупанти хотіли, щоб населення Гетьманщини побачило долю, що спіткала Батурин.

За підрахунками історика Сергія Павленка загальна кількість винищених 13 листопада 1708-го у Батурині складає 11-14 тис. батуринців та козаків, які боронили фортецю.

 

Відгуки тих подій можна знайти у народній думі «Семен Палій і Мазепа»:

“А в городі Батурині

Мужиків да жінок

У пень сікли да рубали,

Церкви палили, святості да ікони

Під ноги топтали…”

У поемі-містерії «Великий льох» Тарас Шевченко такими рядками відгукнувся на Батуринську трагедію:

“Я була ще недолітком,

Як Батурин славний

Москва вночі запалила,

Чечеля убила,

І малого і старого

В Сейму потопила.

Я меж трупами валялась

У самих палатах

Мазепиних… Коло мене

І сестра, і мати

Зарізані, обнявшися

Зо мною лежали».

Також подіям Батурина присвяченіповість Богдана Лепкого «Батурин» (1927), з першої книги історичної епопеї «Мазепа»; роман Романа Іваничука «Орда» (1992); збірка поезій Івана Шкурая (Деснаша) «Батуринська голгофа»; дума А.Пашкевича  на слова Івана Мазепи та Й.Струцюка  «Горить Батурин»; історичне оповідання Олелька Островського «Руйнування Батурина» (1913).

Вшанування пам’яті

Завдяки голові Народного Руху України В’ячеславу Чорноволу і товариству «Просвіта» традицію вшановувати жертв Батурина започатковано відразу після відновлення незалежності – у 1992.

Однак, на державному рівні заходи проводяться тільки після Помаранчевих подій, з 2005 року.

«Батуринська трагедія» — офіційна, державна назва подій у Батурині, яка була встановлена з ініціативи Президента Віктора Ющенка Кабінетом Міністрів. У 2005-10 рр. з ініціативи Віктора Ющенка у Батурині було розбудовано Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». У 2008 році у Батурині на державному рівні відбулися заходи з перепоховання жертв Батуринської трагедії. Останки були перепоховані у знову побудованій Замковій церкві Воскресіння Господнього, яку за наказом Меншикова  спалили московські війська після взяття міста.