Ви тут:
Полтавщина Суспільство ТОП-новина 

Томос про автокефалію дається не церкві, а державі, – Олександр Дедюхін

На початку листопада наша держава зробила остаточний крок до завершення процедури надання автокефалії Українській Православній Церкві. Нагадаємо, що 3 листопада у Стамбулі Президент Петро Порошенко та Вселенський Патріарх Варфоломій підписали Угоду про співпрацю між Україною та Вселенським Патріархатом. Свідком справді історичного моменту пощастило стати нашому земляку — настоятелю Свято-Миколаївського храму Української православної церкви Київського патріархату Олександру ДЕДЮХІНУ. Причому полтавський священик супроводжував главу держави у складі офіційної делегації не стільки як священнослужитель, як відомий і популярний вітчизняний блогер. Враженнями від цієї поїздки отець Олександр охоче поділився із нашим виданням.

— Той факт, що вибір впав саме на мене, було для всіх несподіванкою, — зізнається Олександр Дедюхін. — Насамперед для Юрія Бірюкова (радника Президента.Авт.), котрий і обрав мене для цієї поїздки. У цьому він сам зізнався. Візит до Туреччини, зустріч із Вселенським патріархом? От Бірюков і вирішив, а чи не послати туди Дедюхіна. Звісно, що я не міг відмовитися.

Як на мене, то присутність священика в офіційній делегації під час візиту до Константинополя цілком логічна. А от Президент здивувався з приводу блогера-священика?

— Так. Але спершу здивувався Бірюков. А хто був другий — я чи Президент — ми так і не змогли з’ясувати (посміхається).

І як вам темп роботи Гаранта?

— Поїздка дійсно незабутня. І мені дуже цікаво було. Одна справа — бачити дії Президента по телебаченню, слідкувати за новинами і офіційною хронікою. І зовсім інша справа, коли ти тут поруч, бачиш все, що відбувається, на власні очі. Ми були у Туреччині два дні — суботу і неділю. У перший день відкривали пам’ятну дошку на місці українського посольства, були в Стамбульському університеті, де Президенту присвоїли звання почесного доктора, потім — зустріч із Вселенським Патріархом Варфоломієм та з президентом Туреччини Ердоганом. А другого дня було підписання контракту (на той момент це була секретна інформація, та зараз про це вже можна говорити) про постачання бойових безпілотників. Йдеться про сучасну техніку із потужною ударною силою, котра здатна вражати ціль на відстані 7 кілометрів із точність до 20 сантиметрів. Вони нам конче необхідні. До речі, двигуни для цих безпілотників виготовляються в Запоріжжі. А потім полетіли до Анталії, де відкривали українське консульство. І Президент дав велике інтерв’ю турецькому телебаченню.

Що до темпу роботи, то він шалений. У понеділок ми повернулися — і я цілий день відлежувався, а Президент далі працював. Графік такий напружений, що охоронці не витримують — у них декілька змін, прес-служба також не витримує. Міністри літають по черзі. А він один. Шалений темп і велика відповідальність.

Одна лише ремарка. Після першого напруженого дня хлопці із прес-служби запропонували піти у басейн готелю. А жили ми з Президентом на одному поверсі, майже поруч. Йдемо коридором, сміємося. Проходим повз його двері, а хлопці коментують: «Так, ми відпочиваємо, а він у номері працює».

Зате ви, отче, увійшли в історію. Маю на увазі ту історію, коли кремлівські пропагандисти «присвоїли» вам звання потенційного кандидата на посаду очільника Єдиної помісної церкви.

— О, це дійсно був випадок. Ми півдня перебували в Анталії. Тимчасовою резиденцією, де Президент давав інтерв’ю, спілкувався із турецькими журналістами, став готель «Rixos». Ми сиділи в холі, нікого не чіпали. І тут представник прес-служби Влад Синяговський говорить: «О, дивись хто йде». Глянув — такий собі миршавий чоловічок, ще й не зовсім тверезий, на знаменитість не тягне. Виявилося, що то путінський політтехнолог Марков. Той дістав телефон, підбіг і почав мене фотографувати. Я прогнав нав’язливого чоловічка. І все. А потім Марков виставив на Фейсбуці моє фото і написав, що Порошенка супроводжує чоловік у одязі священика. Ну наш блогер Вова Завгородній вирішив пожартувати і написав у коментарях, що це, мовляв, майбутній настоятель Української церкви, його спеціально знайомили із Варфоломієм. І після цього з’явився пост, що цього чоловіка готують очолити церкву. Отак зустріли п’яного технолога, блогер з нього пожартував — і з’явилася фейкова новина. Вони інші, мають інше світосприйняття, краще подалі від них триматися. Геть від Москви.

Але ж Президент дійсно знайомив вас із Варфоломієм.

— Так, але моя зустріч зі Вселенським Патріархом не була запланована, в протоколі її взагалі не було. Я більше спілкувався із прес-службою, у гущу подій не ліз, дотримувався вимог протокольної служби. Але після офіційної зустрічі Президент сам покликав мене і представив Вселенському Патріарху. Я взяв благословення і абсолютно несподівано патріарх Варфоломій подарував мені хрест. Розхвилювався неймовірно. А тут ще присутні священики почали підходити, вітати і цілувати мені руку.

А чому подарунок Вселенського Патріарха став таким несподіваним? І чи носите його?

— Інколи. А так переважно зберігаю в сейфі. Як мені сказали ювеліри, він не надкоштовний, але цінний завдяки емалям, сріблу. Та для мене він дуже дорогий. Вважаю, що у моїй особі Вселенський Патріарх нагородив усіх священиків і парафіян. Подарунок став несподіваним, бо Вселенському Патріарху не притаманно нагороджувати священиків. Це любить робити Єрусалимський патріарх — дарувати хрести, відзнаки. Тому цей подарунок — певне виключення.

До всього ви ще й загубилися у Стамбулі.

— Було таке. У Фанарі (старий район Стамбулу, де знаходиться резиденція Вселенського Патріарха) вулички дуже вузенькі. Мікроавтобус висадив нас в одному місці, а забирав в іншому. Відстав від делегації — і загубився. Стою один, загублений на Фанарі, нагороджений хрестом, з бейджиком і сам-один. Документів немає, грошей із собою теж нема. Назву готелю знаю. Прикинув, що добиратися кілометрів 5—7 до нього. Стою в підряснику, а в Стамбулі заборонено ходити в релігійному одязі. Його може носити лише голова релігійної громади. Підхожу до поліцейського. Кажу англійською, що я загубився і я з України. Він щось сказав і голосно гукає: «Мустафа!» За 5 хвилин знайшли працівника українського консульств, за 10 хвилин той знаходить машину — і відвозить мене до готелю. Оскільки Ердогана довелося чекати, то я якраз встиг. А загалом, міг і прогулятися по Стамбулу.

Поїздка була вражаюча і незабутня, з тих, які запам’ятовуються на все життя. Ще й справді історична, оскільки було підписано угоду про співпрацю із Вселенським патріархатом, а слово «Томос» уперше згадали у офіційних документах.

— Ми взагалі живемо у надзвичайні часи, серед надзвичайних людей, які творять надзвичайні речі. Я не згадуватиму тисячолітні прагнення Української Церкви про незалежність. Так, це було ще за часів Ярослава Мудрого. Проте нинішнього року виповнюється 100 років, як Українська Держава вперше звернулася до Константинополя за автокефалією. УПЦ Київського Патріархату офіційно зверталася з цього питання на ту ж фанарську адресу більш-менш регулярно, починаючи із 2000 року. Так, Вселенський Патріархат довелося переконувати у тому, що Українська Церква готова стати незалежною та рівною Церкві Матері — Константинопольській Церкві. Повторюся, що Томос про автокефалію дається не церкві, а державі. Тож крім серйозної перемоги саме у церковному питанні, Томос — це важлива геополітична перемога у війні з Росією. Незалежна Українська Церква — це перша успішна наступальна операція проти Росії. Безумовно, будуть і інші. Але ця, що дуже важливо, буде без крові та на віки. Томос неможливо відмінити. І слава Богу, що в нашого Президента не забракло пороху одержати цю епохальну перемогу.

До речі, про Президента. Отче, вам, мабуть, уже набридли із цим банальним запитанням, та все ж таки. Яким ви його побачили?

— Я працюю з людьми, вже 20 років слухаю їхні сповіді, тому у більшості випадків мені достатньо подивитися в очі людині, щоби сказати чим вона дихає та живе. Слово «справжній» абсолютно повністю характеризує нашого Президента. Так, він розумний, так, він втомлений, так, він турботливий, але рішучий. Однак найголовніше — він справжній.

У кожного з нас є своя міра відповідальності. Петру Порошенку необхідно відповідати за країну, яка знаходиться у стані війни. Президенту довелося сісти у роздовбану «Таврію», однією рукою кермувати, а іншою на ходу перебудовувати авто так, щоби воно змогло наздогнати та бути на рівних з «Теслою» та «Феррарі». І знаєте що я побачив за ці два дні поруч із ним? Його тверду впевненість, що нам вдасться реалізувати цей неймовірний план. Країна, напівзнищена нашою безвідповідальністю, нашою любов’ю до популістів, виборцями, які за жменю цукру продають майбутнє своїх онуків, політиками, які за контроль над Нікопольським феросплавним віддають душу дияволам залісся. Громадянами, які заради кругляку спилюють ліси, а потім дивуються жахливим повеням. А він — людина, яка вірить, що диво можливе. І не просто вірить. Не покладаючи зусиль працює для цього. У резиденції Вселенського Патріарха я детально розпитував у Президента про суть підписаного договору із Фанаром. Ще я його попросив перемогти на виборах, щоби мені не довелося кидати все, та ганяти фури по Європі.

P.S. Ну а ми щиро сподіваємося, що отець Олександр проведе із Президентом Петром Порошенком ще один день — той, коли Вселенський Патріарх вручатиме Україні Томос.

Настя Тополя