Ви тут:
Суспільство Україна 

Чому голодом вбивали українців?

У 1931 році Сталін, здавалося, мав би святкувати перемогу. Більшість селян врешті-решт змусили вступи­ти до колгоспів. Держава отримала повний контроль над результатами їхньої праці. Того року із колгоспів було “викачано” майже весь вирощений урожай та експортовано за кордон рекордні обсяги зерна.

Проте вже навесні 1932 року стало очевидно, що пере­мога в Україні виявилася “пірровою”. Внаслідок безконтрольного вилучення збіжжя з урожаю 1931 року, на­ступної весни багато регіонів України охопив голод.

До літа 1932 року знову піднімаєть­ся масштабна хвиля селянських протестів і голодних бунтів. Селяни, що вже почали масово голодувати, те­пер боролися не тільки за свою землю, а й за власне життя. За сім місяців 1932 року понад 56% протестних виступів, що відбулися в СРСР, припадало на Україну. Розпочинається новий масовий вихід селянських гос­подарств із колгоспів.

У колгоспах селяни остаточно втратили інтерес до результатів своєї роботи. Вони розуміли, що всю вироблену ними продукцію вилучать. До того ж, колгоспами часто керували некомпетентні комуністи, які лише виконували вказівки із центру. Продуктивність праці упала катастрофічно. Колгоспна система виявилася повним банкрутом.

Комуністичне керівництво усвідомило, що за два роки колективізації в Україні не досягнуто жодної із поставлених цілей. Виробництво сільськогосподар­ської продукції впало, опір тривав, селянська мен­тальність залишалася сильною, як і 10 років тому. Пар­тійці з числа націонал-комуністів на місцях почали ви­являти невдоволення політикою партії.

Становище було крихким, особливо на тлі успі­хів індустріалізації та колективізації в інших регіонах Радянського Союзу. Невдачу вище партійне керівництво пояснювало саботажем не лише українських се­лян, а й з боку місцевих комуністів та національної ін­телігенції. На переконання партійної еліти, усі вони перебували під впливом “самостійницької буржуаз­ної ідеології”.

Події Української революції та проголошення Української Народної Республіки, як політичної альтернативи, добре пам’ятало населення. Це дуже непокоїло компартійну верхівку. Адже Україна була другою за величиною і значенням республікою Радянського Союзу.

Економічна доцільність відійшла на другий план. Сталін вимагав вирішити всі проблеми одним махом – подолати опір селян, інтелігенції та націонал-комуністів у владі, провчити непокірних та перетворити тих, хто залишиться, на «радянських» людей. Зробити це можна було лише шляхом масового винищення. Але все ж таки, нові репресивні механізми повинні були створити ілюзію, що влада як і раніше окремо переслідує соціальних ворогів, а окремо – національних.

 

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті