Ви тут:
Суспільство Україна 

112 років тому народився автор роману “Сад Гетсиманський”

2 жовтня у місті Охтирка, що на межі Полтавщини та Сумщини, народився Іван Багряний (справжнє ім’я Іван Павлович Лозов’ягін), поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.

У молоді роки вчителював (викладав малювання), обіймав низку посад в різних організаціях, працював на шахтах Донбасу. Писав вірші, здійснив поїздку по Україні. Деякий час навчався в Київському художньому інституті, який не закінчив через фінансову скруту та політичну неблагонадійність.

Входив до опозиційного літературного об’єднання «МАРС» («Майстерня революційного слова»), його твори нещадно критикувалися за принципову українську позицію. Віршована поема «Ave Maria» (1929) була заборонена цензурою, а історичний роман у віршах «Скелька» (1930) спричинив звинувачення «в проведенні контрреволюційної агітації». 16 квітня 1932-го заарештований. Провів 11 місяців в одиночній камері внутрішньої тюрми ГПУ, засуджений на три роки заслання на далекий Схід. За спробу втечі отримав новий термін (ще 3 роки).

Після повернення, 16 червня 1938-го заарештований вдруге – цього разу за участь у націоналістичній контрреволюційній організації. Обвинувальний вирок не підписав і після двох років в’язниці (83 дні провів у камері смертників) восени 1940-го через брак доказів був випущений на волю. Пережите описав в автобіографічному романі «Сад Гетсиманський» (1950) – творі, що на два десятиліття випередив знаменитий «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина.

Під час німецько-радянської війни переїхав у Галичину, приєднується до українського підпілля. Працював у референтурі пропаганди, брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради, розробляв програмові документи. Написав романи «Тигролови» («Звіролови»), «Люба», поему «Гуляй-Поле».

В 1945-му емігрував до Німеччини. Його памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» (1946) набув великого розголосу і став одним із тих документів, що змінили на Заході ставлення до проблеми «переміщених осіб».

«Я повернуся до своєї Вітчизни з міліонами своїх братів і сестер, що перебувають тут в Європі і там по Сибірських концентратах, тоді, коли тоталітарна більшовицька система буде знесена так, як гітлерівська. Коли НКВД піде вслід за Гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький. Коли нам – Українському Народові – буде повернено право на свободу і незалежність в ім’я християнства і справедливості» – (Іван Багряний. «Чому я не хочу вертатися до СРСР?»).

Редагував газету «Українські вісті», заснував Українську революційно-демократичну партію (1948), був головою виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Виступав за консолідацію українського патріотичного руху.

Помер 25 серпня 1963-го в Новому Ульмі (Німеччина). Незадовго перед тим висувався на Нобелівську премію з літератури.