Ви тут:
Полтавщина Суспільство ТОП-новина 

Як допомогти дитині адаптуватися до дитячого садка: поради психолога

Вересень — напружений період не лише для першачків. Саме в цей період «нове поповнення» приймають і дитячі садочки. І скільки б не говорилося про те, що дитину треба привчати до садочка завчасно — організувати вдома схожі режим, меню, вимоги, ознайомити з територією — на практиці це мало кому вдається зробити. Особливо тим, у кого діти раніше не відвідували дошкільний заклад. Тож починається: ранкові аврали, протести й дитячі нездужання. Про очевидні та «підводні камені» адаптаційного періоду “Новинам Полтавщини” погодилася розповісти кандидат психологічних наук, психолог, психотерапевт Ірина Логвінова (Київ).

У багатьох родинах привід для суперечок — вік, з якого дитині доцільно відвідувати садочок. Дехто вважає, що дитину краще віддавати в дитсадок у півтора-два роки. Мовляв, вона мало що розуміє і сприймає все «як так і треба», а, отже, менше протестуватиме тощо.

«З погляду потреб самої дитини, відвідування дошкільного закладу корисніше починати пізніше, коли дитині вже виповнилося 3 роки. Вважається, що в такому віці й нервова система, і психіка малюка вже досягли певної зрілості, яка необхідна для більш впевненої та самостійної поведінки. Головним критерієм готовності є те, що вона може залишатися без мами на певний час».

Тривалість адаптаційного періоду може коливатися від двох тижнів (швидка адаптація) до півроку й більше (затяжна адаптація). Навіть якщо зовні здається, що малюк ніяк не відреагував на зміни у своєму житті, це не означає, що адаптація не відбувається.

Довготривале, важке звикання до дитячого садка в ширшому розумінні є проявом проблеми сприймання і пристосування до будь-чого нового. Найпомітнішим симптомом цього є страх розлуки. Для трирічного малюка типово переживати тривогу, страх, гнів при розлуці із близьким дорослим.

«Добра адаптація — це не тоді, коли дитина цих переживань не проявляє, а тоді, коли вона може впоратися з ними. Нездатність впоратися зі страхом блокує дитячу дослідницьку поведінку, тоді про пізнавальну активність уже не йдеться».

Серед ознак важкої адаптації можуть бути такі: при розлуці дитина довго плаче й не може заспокоїтися; вечірні істерики вдома; у новому дитячому колективі ні з ким не дружить і не спілкується; боїться вихователя; у дитячому садку відмовляється їсти, спати, ходити в туалет, гратися тощо; у поведінці дитини проявляються нетипові для неї реакції на звичні, здавалося б, ситуації; зниження імунітету та загострення соматичних захворювань та інше.

 

Допомогти дитині адаптуватися до дитячого садка — це дати їй підтримку й навчити справлятися з тривогою розлуки і страхом нового.

 

«Для батьків це не буде важко, якщо тільки вони самі не переповнені власними страхами, тривогою, напругою. Важливу роль відіграє власний досвід її батьків, те, як вони вміють долати свій страх бути залишеними, справлятися із почуттям вини від «покидання». Можна сказати, що добрий емоційний стан матері — запорука доброго процесу адаптації дитини до нового».

Підвищення материнської тривоги може бути пов’язане з її власним дитячим досвідом розлук. Головною умовою ефективної адаптації є позитивне мамине й татове ставлення до дитсадка, вихователів; їхній відкритий інтерес і радість із приводу дорослішання дитини.

Початок відвідування

Допомога дитині призвичаїтися до нового середовища в дошкільному закладі — це рівноцінне завдання як батьків, так і вихователів. Важливою є довіра і співпраця між ними. Більшість садочків на період адаптації практикують індивідуальний режим відвідування. Наприклад, перше перебування в групі може тривати одну-дві години, без залишання на обід чи сон. Потім, тижнів через два, можна додати обід, пізніше — сон.

«Подовжувати перебування дитини в дитсадку слід поступово, але без обривів і тривалих перерв. Важливо, щоби відвідування було стабільним, оскільки передбачуваність, повторюваність, стабільність ситуації знижує тривогу і сприяє добрій адаптації. Якщо раптом дитина не хоче іти в садок, слід із розумінням ставитися до такого її вираження тривоги і страху, але відвідування не припиняти».

Іноді батьки стикаютсья із категорічною відмовою дитини йти в садочок, і трапляється це зазвичай вранці, коли часу на збори у всіх обмаль… Дехто робить вигляд, що погоджується: «Добре, ми йдемо на роботу, вдома нікого не буде, якщо не боїшся — можеш лишатися!» Інші напередодні залишають у шафці іграшку або цукерку, й інтригують дитину сюрпризом, що чекає на неї в садочку. Кажуть, допомагає… Хоча, на думку психолога, якоюсь мірою це схоже на маніпуляцію.

 

«Розлучаючись із дитиною в дитсадку, уникайте несподіваних, непередбачуваних «зникнень». Використовуйте ритуали прощання (чарівне слово на вушко, поцілунок, іграшку із собою, якась мамина річ із собою). Розкажіть дитині, чим будете займатися за період її відсутності. Опишіть, як виглядатиме ваша зустріч, коли ви прийдете її забирати».

Якщо дитина тривожиться й не може заспокоїтися, треба доступними простими словами пояснити те, що вона відчуває, і що відбувається з нею в даний момент.

«Показуйте, що ви розумієте її і приймаєте її почуття. Необхідно говорити з дитиною про розлуку, вислуховуючи її протест у відповідь, імовірний гнів або вередування, залишаючись при цьому спокійним. Не слід казати «не плач, ти вже дорослий, дивись, ніхто не плаче». Не порівнюйте з іншими дітьми й не забороняйте дитині плакати. Важливими є ваш спокійний, теплий і впевнений тон голосу, вираз обличчя. Будьте чесні й послідовні у своїх обіцянках дитині».

Що б не робили батьки аби допомогти дитині адаптувалася до дитсадка, це повинно базуватися на потребах дитини і сприяти налагодженню емоційного зв’язку з нею. Важливо приділяти увагу емоціям дитини, особливо негативним (тобто називати, не засуджувати, обговорювати їх).