Ви тут:
Полтавщина Прес-релізи Суспільство 

Дар`я Бриндак: Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей чинна для України

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, яка була укладена в рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права у 1980 році, є багатостороннім міжнародним договором, спрямованим на захист дитини від незаконного переміщення чи утримання. Для України вона набула чинності з 1 вересня 2006 року.

Конвенція створює просту і ефективну процедуру для забезпечення повернення дітей, протиправно вивезених або утримуваних на території іноземної держави, до держави їх постійного місця проживання.

Договірна держава визначає Центральний орган для виконання функцій, покладених Конвенцією на такі органи. Цілі Конвенції досягаються шляхом співпраці компетентних органів в Державах-учасницях. В Україні Центральним органом для виконання передбачених Конвенцією функцій, а також співробітництва з компетентними органами за кордоном визначено Міністерство юстиції, яке діє безпосередньо або через територіальні управління юстиції (Головні управління юстиції в областях, Автономній Республіці Крим, м. Києві та Севастополі).

Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років, і яка постійно проживає в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням порушення.

Слід зазначити, що у Конвенції вживаються поняття «право піклування» і «право доступу», тлумачення яких обмежено виключно цілями Конвенції. Так, «право піклування» охоплює права, пов’язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а «право доступу» включає право спілкуватися з дитиною, у тому числі переміщувати дитину на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання (стаття 5 Конвенції).

Особа або установа, які стверджують, що дитина була вивезена з Держави-учасниці або утримується на території іноземної держави з порушенням прав піклування про дитину, може відповідно до статті 8 Конвенції звернутися із заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.

У тому ж порядку, який передбачений для звернення із заявою про повернення дитини, відповідно до статті 21 Конвенції може бути подана заява з проханням організувати або забезпечити ефективне здійснення прав доступу до дитини.

Таким чином, Конвенція передбачає можливість для звернення з двома видами заяв: про повернення дитини та про забезпечення права доступу до дитини.

Заявником може бути мати, батько дитини, опікун (піклувальник), інша особа, яка має права піклування про дитину, в тому числі уповноважений на це представник дитячого закладу, наприклад, в якому проживала дитина, позбавлена батьківського піклування.

Заява, яка направляється на підставі Конвенції, повинна бути складена державною мовою і супроводжуватися перекладом на офіційну мову запитуваної держави або, якщо це неможливо, перекладом англійською або французькою мовою та містити: інформацію про заявника, про дитину, про особу, яка ймовірно вивезла або утримує дитину; підстави, які обґрунтовують вимогу про повернення дитини; всю наявну інформацію про дитину і про особу (осіб), з якою (якими) може перебувати дитина.

Всі графи заяви повинні бути заповнені. Якщо запитувані дані відсутні або невідомі, необхідно ставити прочерк або вказати письмово «дані відсутні» або «інформації немає».

До заяви необхідно додати копію свідоцтва про народження дитини; фото дитини; фото особи, з якою дитина проживає; документи, які обґрунтовують заяву, наприклад, завірена копія судового рішення, письмові свідчення тощо; документи, що підтверджують факт постійного проживання дитини в Україні та інші можливі докази.

Згідно зі статтею 28 Конвенції до заяви необхідно додати письмове доручення, яким заявник уповноважує Центральний орган іноземної держави діяти від його імені, зокрема звертатися до суду, або призначати представника у справі.

Документи, які додаються до заяви, повинні супроводжуватися перекладом на офіційну мову іноземної держави, в якій перебуває дитина. Переклад повинен бути скріплений та засвідчений перекладачем (кожен документ окремо).

Центральний орган перевіряє чи відповідає заява вимогам Конвенції, а отже по ній можуть вживатися заходи, спрямовані на вирішення питання повернення дитини або забезпечення права доступу до дитини.

У прийнятті заяви може бути відмовлено Центральним органом лише, якщо буде встановлено, що:

1. Конвенція не набула чинності у відносинах між державою, з якої дитина вивезена, і державою, до якої її було переміщено (стаття 38 Конвенції);

2. Вивезення відбулось до тієї дати, з якої Конвенція набула чинності у відносинах між державами-учасницями (стаття 35 Конвенції);

3. Дитина досягла 16 років (стаття 4 Конвенції);

4. Заява є явно необґрунтованою (стаття 27 Конвенції).

Слід зазначити, що виключно суди (або в деяких іноземних державах інші, призначені з цією метою адміністративні органи) тієї держави, де знаходиться дитина, мають право розглядати по суті справи на підставі Конвенції. Тобто, лише суд може вирішити питання про повернення дитини або відмовити у її поверненні, а також прийняти рішення щодо способів участі у спілкуванні з дитиною (стаття 11 Конвенції).

В Україні порядок роботи із заявами на підставі Конвенції та механізм взаємодії залучених органів визначається Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року №952. Цей Порядок також містить форму заяви про сприяння поверненню дитини та форму заяви про забезпечення реалізації права доступу до дитини.

В. о. начальника ГТУЮ у Полтавській області Дар`я Бриндак