Ви тут:
Суспільство Україна 

4 вересня 1991 року над Верховною Радою вперше підняли синьо-жовтий прапор

27 років тому, 4 вересня 1991-го, на вимогу багатотисячного мітингу, національний синьо-жовтий прапор підняли над Верховною Радою України.

Велика група активістів Народного Руху і “Просвіти” з Полтавщини теж брала участь у велелюдному зібранні біля українського парламенту. Спогади полтавця про цю подію можна прочитати на сайті УІНП.

Українький інститут національної пам’яті після всеукраїнського громадського обговорення подав до Кабінету Міністрів проект закону “Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні“, у якому пропонується щорічно відзначати День державного прапора як державне свято саме 4 вересня. Таку ініціативу в рамках громадського обговорення подали до УІНП просвітяни Полтавщини.

Історична довідка УІНП:

Основою формування українських державних символів, зокрема й прапора, стала історична традиція ще з часів Давньої Русі. Князь київський Володимир Великий мав власний герб – золотий тризуб на синьому фоні. Прапор Руської землі був переважно червоний із золотим тризубом. Корогва Галицько-Волинського князівства блакитного кольору із золотим левом.

Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося у 1848 р. Сталося це під час європейської “весни народів”. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Відтоді прапори в національних кольорах почали використовувати під час проведення Шевченківських та інших свят.

Використання синьо-жовті прапорів на Наддніпрянщині стало можливим після революції 1905-1907 років. На час повалення царизму ці барви були вже звичним і загальновизнаним елементом української національної символіки.

25 березня 1917 р. під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а 1 квітня 1917-го учасники української національної маніфестації в Києві несли 320 національних прапорів. Солдати-українці київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: “Вільна Україна”, “Вічна пам’ять борцям за волю”, “Війна до перемоги” тощо.

У подальшому синьо-жовті прапори стали обов’язковим атрибутом всіх зібрань української громадськості у різних містах України та колишньої імперії.

Влітку 1917 р. під синьо-жовтим стягом вирушав на фронт перший український підрозділ – полк ім. Гетьмана Богдана Хмельницького.

Офіційно прапор затвердили в Тимчасовому законі про флот УНР 27 січня 1918 р. Прапором торговельного флоту визначалося «полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах». Прапор військового флоту відрізнявся лише наявністю блакитного Тризуба в кряжі верхньої блакитної смуги.

29 квітня 1918 р.  на есмінцях та лінкорах, що базувалися у Севастополі, були підняті українські прапори. Флагманський корабель “Георгій Побідоносець” подав сигнал про підняття прапору над українським Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до Києва зазначалося: “Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські прапори. Командування обійняв контр-адмірал Саблін”. Незабаром німецьке командування від імені Центральної Ради надіслало відповідь на радіограму М.Сабліна, в якій прохали його, як командувача флотом, видати наказ про підняття українських прапорів в Керчі до 8-ої години 30 квітня.

За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові прапори. 16 липня 1918 р. гетьман затвердив військовий прапор Української Держави.

13 листопада 1918 р. Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної республіки синьо-жовтий стяг.

За УНР Директорії також використовувався прапор у синьо-жовтих барвах.

Після приходу більшовиків та остаточного приєднання України до СРСР, синьо-жовтий прапор було заборонено.

20 березня 1920 р. ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор Підкарпатської Русі (яка увійшла до Чехословаччини). У 1934 р. чехословацька влада заборонила використовувати прапор. На це представництво українців обурилося: “Ми маємо свій прапор…його історія сягає глибоко в минувшину нашого народа, аж на тисячу років назад…прапора уживав наш князь Лаборець, а потім Федір Корятович. …По світовій війні народні ради русинів з огляду на історичні традиції проголосили синьо-жовті барви за барви підкарпатської Русі й нашого руського народу”.

15 березня 1939 р. Сейм Карпатської України, що відбувся у Хусті затвердив синьо-жовтий прапор Карпатської України.

ОУН та її попередниця Українська військова організація (УВО) у своїй діяльності  використовували національний прапор. У листопаді 1928 р. до десятої річниці Листопадового чину у Львові над собором св. Юра українські активісти вивісили синьо-жовтий прапор з написом «УВО». Згодом так само вчиняли і ОУНівці, послуговуючись червоно-чорним та національним прапорами. На початку 1930-х рр. з’явився гімн ОУН, де є слова: «Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій».

У квітні 1941 р. Другий Великий Збір ОУН визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором.

Влітку 1941 р. націоналістичні та національні прапори майоріли в селах під час проголошення Акта відновлення української держави.

14 жовтня 1947 р., коли вперше відзначалося Свято УПА, Головний осередок пропаганди ОУН зобов’язав підпільників розвісити по населених пунктах синьо-жовті і червоно-чорні з емблемою прапори.

«Присягу після вишколу молоді стрільці приймали в Нижньому Березові. Засніжений ліс і недалекі скуті морозами гори були свідками того врочистого дійства. Стрій підтягнутих стрільців утворив чотирикутник. Над головами легенько лопотіли на січневому вітерці блакитно-жовтий і червоно-чорний прапори», – так описував присягу сотні УПА «Дністер» Василь Блясецький.

Протягом  ХХ ст. блакитно-жовтий прапор пройшов шлях народного визнання та юридичного оформлення. Важливі події українського державотворення, боротьби за свободу країни, акції протесту та непокори відбувалися під національним стягом. За комуністичного тоталітарного режиму український прапор був елементом спротиву.

У другій половині ХХ ст. були, хоч і поодинокі, спроби піднести український прапор. Зокрема, 1 травня 1966 р. над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині КНЕУ) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Задум тих, хто це зробив полягав у наступному. Будівля розташована біля заводу “Більшовик”. Робітники та студенти зранку будуть формувати колони для першотравневої демонстрації і побачать прапор. Це мало викликати резонанс.

Через дев’ять місяців КГБ вдалося  знайти хлопців, які вивісили прапор. Це були студент вечірнього відділення наргоспу  Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса. Вони отримали 3 та відповідно 2 роки таборів суворого режиму.

26 квітня 1989 р. у Львові під українським прапором проходив мітинг пам’яті Чорнобильської трагедії. 22 травня 1989 р. у Києві на закритті Шевченківського свята було піднято національний прапор.

23 березня 1990 р. він з’явився над Тернопільською міськрадою. 3 квітня 1990  р. – над Львівською міськрадою.

24 липня 1990 р. у Києві блакитно-жовтий прапор був урочисто піднятий над будинком міської ради. Полотнище було попередньо освячено у Софійському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм.