Ви тут:
Суспільство Україна 

4 вересня 1985 року у карцері російського табору загинув поет і дисидент Василь Стус

4 вересня  1985 року у таборі біля села Кучино (Пермський край, Росія) загинув український поет-шістдесятник, правозахисник Василь Стус.

Народився Василь Стус 6 січня 1938-го в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив із червоним дипломом історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного університету (нині – місто Донецьк). Працював учителем, став писати вірші. Літературний редактор газети «Соціалістичний Донбас», аспірант Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії Наук УРСР у Києві.

4 вересня 1965-го, під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», разом з Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом брав участь в акції протесту проти незаконних арештів українських інтелектуалів. За що був відрахований із аспірантури. Радянські видавництва відмовилися друкувати його поетичні збірки «Круговерть» і «Зимові дерева» (остання опублікована у самвидаві та в Бельгії).

Василь Стус у відкритих листах до влади критикував її за порушення прав людини. Заарештований 12 січня 1972-го і засуджений за «антирадянську агітацію й пропаганду» до 5 років позбавлення волі і трьох років заслання. Покарання відбував у таборах Мордовії, більшість написаних ним віршів вилучалися і знищувалися. 1977- го висланий у селище імені Матросова Магаданської області, де працював на золотокопальнях.

Повернувшись до Києва, відмовився від радянського громадянства («Бути радянським громадянином – значить бути рабом») і приєднався до Української Гельсінської групи захисту прав людини. Працював звичайним робітником на заводах. У травні 1980-го заарештований вдруге, визнаний «особливо небезпечним рецидивістом» і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Під час процесу відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, але суд не прийняв відвід. 

Покарання відбував у таборі в Кучино. Від 1981-го не бачився з родиною. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями неодноразово оголошував голодування. Помер в ніч на 4 вересня 1985-го під час безстрокового сухого голодування.

Василь Стус похований на табірному цвинтарі, 1989-го перепохований на Байковому кладовищі.

Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1990), Герой України (2005, посмертно).