Ви тут:
Суспільство 

400-річчя походу Запорізького козацтва на чолі з Сагайдачним на Москву

Чотири століття тому об’єднане європейське військо, до якого входили українці на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним та вояки армії Речі Посполитої, завоювало половину тогочасної Росії та мало не захопило Москву. Український похід на Москву аж ніяк не вписувався до комуністично-совдепівської “історіографії” та до насаджуваної нею тези про нібито братність українського та російського народів.

Відтак, достеменні історичні факти про козацькі війни проти північних сусідів радянсько-комуністичні “історики” воліли не помічати. Однак у час новітньої російсько-української війни справедливість перемогла. Адже парламент нашої воюючої держави у відповідній Постанові, проект якої розробив Український інститут національної пам’яті, визначив пам’ятні дати та ювілеї, які відзначатимуть на державному рівні 2018 року. Зокрема передбачено, що 2018 року відзначаємо 1030 років з часу хрещення Київської Русі й 400 років з часу походу на Москву.

400 років тому, влітку й восени 1618 року українські козаки здійснили вдалий похід у Московське царство та мало не захопили його столицю

Похід відбувся в рамках війни між Запорізькою Січчю і Річчю Посполитою з одного боку і Московщиною — з іншого. Прагненням Речі Посполитої було підкорення Московського царства і приведення до царського престолу короля Владислава. Сагайдачний як досвідчений політик і військовий діяч постійно підтримував можливості отримати визнання для козаків і всієї Запорізької Січі. Тому, коли королевич Владислав почав чергову військову кампанію проти Московського царства, яка повинна була привести його на Московський престол, або принаймні захопити більшу частину царства й отримати стратегічну перевагу в колонізації перспективних територій і торгових шляхів, Сагайдачний виступив разом із ним і привів із собою сорок тисяч козаків.

Навесні 1618 року коронне військо Речі Посполитої на чолі з принцом Владиславом підійшло до м. Вязьма і розкинуло табір, очікуючи підходу підкріплень. Однак ні воїнів, ні грошей не надійшло, тому й більшість солдатів покинула табір. Щоб врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького. Після переговорів, українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. Оскільки за повідомленнями козацької розвідки більшість московитських військ була націлена на Смоленський напрямок, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, натомість обравши шлях від Путивля прямо на Москву. Для збереження таємниці гетьман не повідомив польську сторону про свій план. Крім того, була проведена операція з відвернення уваги московських воєвод від південного кордону (у травні 1618 року в районі Калуги діяв 4-тисячний козацький загін). У середині червня 1618 року Сагайдачний закінчив збирати 20-тисячне військо і розпочав похід. Протягом трьох місяців козаки подолали понад 1200 км (поляки в цей час пройшли 250 км без серйозного опору і не взяли жодної фортеці). Згідно з дослідженнями Гуржія і Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15—20 км на добу. Протягом кількох тижнів українці захопили Путивль, Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець. Під останнім до Сагайдачного приєднався загін, посланий у травні в Калугу. По дорозі він захопив міста Лебедин, Скопин, Ряжськ. Одночасно спроби Владислава (військо якого збільшилося до 25 тис.) захопити Можайськ не дали результатів. Поповнивши свої сили і визначивши через посланців місце зустрічі українського та польського військ у Тушино, український полководець продовжив похід. Був захоплений Шацьк, однак під Михайловим козаки зазнали першу невдачу. Запорізький авангард в 1 тис. осіб на чолі з полковником Милостивим мав вночі захопити місто. Однак цей план зірвався, і Сагайдачний був змушений перейти до звичної облоги. Через десять днів Михайлов був захоплений. У районі Серпухова запорожці зустрілися з московським військом
Д. Пожарського (шанованим донині росіянами). Однак російські ратники при першій сутичці з козаками розбіглися. Потім проти запорожців виступив новий воєвода Г. Волконський. Він намагався перешкодити гетьманові переправитися через Оку поблизу Коломни. Однак Сагайдачний швидко оминув місто і перейшов Оку вище, здолавши при цьому опір московських ворогів. Відправившись Каширським шляхом, запорожці вже 17 вересня були в Бронниці поблизу Донського монастиря. Московити спробували розгромити загони Українського козацтва, виславши проти них військо на чолі з Бутурліним. Однак український полководець несподівано атакував московські полки на марші й ущент їх розбив. Після цього Сагайдачний перейшов у Тушино, де 20 вересня з’єднався з королем Владиславом. Тим часом окремі загони українців захопили міста Ярославль, Переяславль, Романів, Каширу і Касимов.

У вересні 1618 року українські та польські війська під проводом гетьмана Петра Сагайдачного та Я. Ходкевича взяли в облогу Москву. Українське військо стояло перед Арбатськими воротами Земляного валу і готувалося до штурму. Однак штурм Арбатських воріт 1 жовтня 1618 був вкрай невдалим тому, що польська шляхта не збиралася битися на смерть, до того ж двоє найманців — французьких інженерів — перебігли через несплату платні на сторону московського ворога і передали їм плани атакуючих.

Чому похід був вдалим для козаків

Переговори велися в селі Деуліно недалеко від Троїце-Сергієвої лаври. 1 грудня 1618 було підписано так зване Деулінське перемир’я. Король Владислав відмовився від своїх прав на московський престол. За цю відмову з-під влади Москви вдалося відібрати українські землі, зокрема, Чернігівську та Новгород-Сіверську (всього 29 міст). Військо Сагайдачного повернулось до України через Болхов—Орел—Севськ. Сагайдачний добре орієнтувався в тогочасній політиці і намагався надати козацтву можливості військового зростання і вдосконалення. Демонстрація сили в Московському царстві і під час облоги його столиці була переконливим аргументом для Польщі. Козацтво формувало свою політику на великих просторах Східної Європи. Відкрито виступати проти Польщі Сагайдачний не хотів, хоча ця ідея існувала і набирала вагу серед козацтва. В той момент історична ситуація складалася не на користь Польщі, але і не на користь козацтва. Османська імперія наступала з півдня, і протистояти їй поодинці не могли ні перші, ні другі. Тому єдиним правильним рішенням Сагайдачного було узгодження спільних дій з Варшавою: спочатку проти Москви 1618 року, а через три роки — проти Стамбула. І наслідком такого військового союзу став порівняно тривалий мир на обох фронтах. Козацтво ж сформувало певний політичний резерв довіри і поваги у всій Європі й зуміло нагадати шляхті про те, що без козаків Польща не зможе залишатися великою і впливовою державою.

Петро Конашевич-Сагайдачний — видатний український полководець

Декомунізація назавжди викреслила з мапи Полтави Дмітрія Фурманова — російського  більшовицького пропагандиста-письменника, героя радянських анекдотів, творця брехливо-міфологізованого образу Чапаєва у літературі. Згідно з розпорядженням голови Полтавської облдерж­адміністрації Валерія Головка підтримано ініціативу “Просвіти” та Полтавської міської громадсько-топонімічної групи. Отож ця вулиця і транспортна зупинка у Полтаві носить ім’я Петра Конашевича-Сагайдачного.

Перше, що зробили  окупанти в анексованому  Криму — демонтували пам’ятник Сагайдачному. Обурлива витівка росіян засвідчує, наскільки важливий у час гібридної війни з російським імперіалізмом символьний простір для формування єдиної громадянської нації  і плекання патріотичних почуттів! Хіба не варто задуматися тим, які дотепер це вважають чимось другорядним?

Сагайдачний  оспіваний у численних народних думах і піснях, серед яких найвідоміша — “Ой на горі женці жнуть!”

“А позаду — Сагайдачний,
що проміняв жінку
На тютюн, на люльку, необачний.
Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку, необачний!
Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі знадобиться!”

Український полководець і політичний діяч, гетьман Війська Запорозького народився в родині дрібного шляхтича із Самбора на Львівщині. Початкову освіту здобув у 1589—1592 рр. у м. Самбір. У 1592—1598 рр. навчався у славетній  Острозькій школі. Після завершення навчання стає запорозьким козаком. У складі козацького війська бере участь у морських походах. Вважається основоположником українських військово-морських сил (ВМС). До речі, на  його честь названо корабель вітчизняних ВМС. У 1616—1622 рр. чотири рази  обирають Гетьманом Війська Запорозького! Без сумніву, це свідчить про неабиякий авторитет серед козаків! Сагайдачний  провів  зміни  війська на Січі: поділив його на сотні та полки, поновив навчання, впровадив сувору дисципліну, заборонив пити горілку під час морських походів, а за провини страчували. Очолюване ним козацьке військо захопило турецьку фортецю Кафа, звільнивши утримуваних там полонених. Відомий своїми морськими походами, під час яких козаки висаджувалися навіть у столиці Османської імперії Стамбулі.

Величезна заслуга  Сагайдачного  у  відновленні православного єпископату та підтримці Православної Церкви в Україні. Козацтво було колективним членом Київського братства, а Сагайдачний став опікуном заснованої при ньому школи, надавав їй кошти.  Під час Хотинської війни в 1621 р. отримав тяжке поранення, що стало причиною передчасної смерті.

Саме гетьману Сагайдачному присвячували свої твори українські письменники — Адріан Кащенко, Пантелеймон Куліш, Зінаїда Тулуб, Андрій Чайковський, Осип Маковей. 1994 року за мотивами оповідань письменника Спиридона Черкасенка знято художній фільм “Дорога на Січ”.

 

За матеріалами прес-центра Полтавського ОО ВУТ “Просвіта”