Ви тут:
Полтавщина Синергія Суспільство 

Переселенець з Криму запустив власний бізнес у Полтаві

Після анексії Криму Олександр Андрусенко змушений був забрати сім’ю і виїхати з півострова.

Полтаву для життя обрав не випадково — на той час у місті були досить низькі ціни на нерухомість. До того ж, тут він зумів перетворити своє давнє захоплення — видобуток сонячної енергії — на бізнес.

На сьогодні сонячні батареї, які він установив на даху власного будинку, вже почали приносити дохід.

Про все погане, що сталося в Криму, Олександр згадує неохоче, а про хороше йому нагадує айва, яку посадив біля свого нового дому.

— Давайте зупинимося. Мені треба перевірити карту, щоб зрозуміти, куди нам їхати. Давно тут не був, — місцевий таксист зупиняється посеред шляху, уважно розглядає карту — навігатор не працює. Тим часом пояснює: — Сюди мало хто замовляє авто — далеко.

За хвилину-другу автомобіль рушає. Повертаємо на одну з вулиць на околиці Полтави, в історичному місці Червоний шлях. Іще кілька хат і видніється ліс. Зупиняємось біля будинку, який затуляє незвична для ока подорожнього конструкція. Однак усі місцеві добре знають — це сонячна станція Олександра Андрусенка.

Біля брами нас зустрічає господар. Він з Криму. Разом з родиною Олександр переїхав до Полтави восени 2014-го — людям з проукраїнською позицією на окупованому півострові жити стало небезпечно.

Олександр Андрусенко з дружиною переїхав з окупованого Криму до Полтави восени 2014-го, заснував тут бізнес та веде господарство, повідомляє Громадське.

Передусім Олександр показує господарство.

— Ось тут у мене айва, — показує чоловік на високі лапаті кущі попід тином. — Поки вона дрібна ще, але до вересня-жовтня будуть гарні плоди. Їх цьогоріч небагато, але на варення вистачить. Смачне, духмяне, мені подобається.У Полтаві такі деревцята  — рідкість. А мені спогад про рідний Крим.

У Криму Олександр мав власний бізнес — ремонтував комп’ютери. У родини були і квартири, і автомобілі. А також в Олександра захоплення, яким продовжив займатись і на материку — видобування сонячної енергії. У Сімферополі на даху багатоповерхівки чоловік утримував декілька сонячних панелей.

— На той час це було економічно не вигідно. Робив це просто для себе, вболівав за екологію.

Після переїзду до Полтави кримчанин не полишив ідеї мати сонячну станцію й одразу облаштував перші три панелі. Сьогодні їх 59. У планах ще одна станція — з іншого боку будинку.

Олександр Андрусенко утримував декілька сонячних панелей на даху багатоповерхівки в Сімферополі. Після переїзду облаштував перші три панелі сонячної станції. Сьогодні панелей – уже п’ятдесят дев’ять.

— Тепер на цьому вже заробляю. Останній платіж — 8800 гривень. Це вже без податків, — каже Олександр. — Багато хто їздить до мене за консультаціями. За моєї участі побудували 8 таких станцій. Та й свою я поставив власноруч. Самотужки навчився зварюванню, бо на той час ніхто не розумів як це робиться. Вийшло.  Головне, що тримається вже чотири роки…

У Криму Олександр брав участь у всіх проукраїнських мітингах. Виходив і 26 лютого 2014-го на площу перед Верховною Радою АРК, і до пам’ятника Шевченку в Сімферополі.

Андрусенки жили в центрі Сімферополя, поряд із будівлею СБУ. Тому окупація відбувалася в них на очах.

— Як переходили на сторону окупанта працівники міліції, СБУ… Як з Криму виводили українські війська.

Олександр порадився з дружиною і вони вирішили, що жити в окупації вони не зможуть.

— Я «єврооптиміст», скажімо так. Ходив на мітинги і коли дітей побили на Майдані, і за євроінтеграцію. Проте я свою позицію не афішував у тій «ватній» атмосфері, — а Крим, зауважу, це заповідник «ватників» і «совка» — не тому, що було небезпечно.  Просто знав — не зрозуміють…

Олександр називає себе «єврооптимістом». У Криму він брав участь у всіх проукраїнських мітингах, виходив і 26 лютого 2014-го на площу перед Верховною Радою АРК, і до пам’ятника Шевченку в Сімферополі.

Полтаву сім’я Андрусенків вибрала не випадково. Тут у 2014 році були одні з найнижчих цін на нерухомість. Проте остаточно осісти допоміг випадок. Коли Олександр разом з дружиною вкотре приїхали сюди, щоб оглянути нове житло, було вже пізно і рієлторська контора не працювала. На дзвінки ніхто не відповідав і перед подружжям постав вибір: махнути рукою і їхати назад до Криму, або заночувати в автомобілі, бо грошей на готель не було — лише завдаток рієлтору. У Центрі для переселенців теж порадили «звернутися в понеділок».

— І тут одна жінка, яка поряд брала квитки в касі, почула нашу розмову і запитала чи ми переселенці. Мені так соромно одразу стало, — ніяковіє Олександр. — Здавалося б, що тут такого, але якось відчуваєш себе в цю мить приниженим. Я відповів, що так. Таким чином наступні дві доби ми жили в Ані. Грошей з нас не взяла. Ми багато говорили. Їй було дуже цікаво, що відбувається в Криму.

«Материковий» будинок Андрусенків не новий. Але Олександр зробив ремонт і утеплив стіни. У закутках просторої кімнати стоять гітари, привезені з Криму. Музика — ще одне захоплення кримчанина. Олександр бере до рук гітару, не одразу згадує, що травмована рука.

— Даруйте, палець вдарив молотком, тому грати складно, — виправдовується він, але все одно награє кілька акордів з пісні Макаревича. — Колись хотів займатися музикою професійно, та пріоритети змінилися. Сьогодні це захоплення. Такий собі шанс, як то кажуть, не «збидлитися». Останньою в Криму написав пісню «Когда тебя убьют свои» під враженнями подій, через нерозуміння… Коли близькі люди зраджують.

Музика — ще одне захоплення кримчанина. У закутках просторої кімнати — гітари, привезені з Криму.

Ми ще довго говоримо за чаєм — про музику, новітні технології та життя на околиці Полтави. Олександр щоразу згадує Крим. Там залишилися рідні, мати.

— Уже тут, у Полтаві, написав пісню «Додому». Не скажу, що мене не тягне до Криму. Жахливо тягне, але поїхати туди я не можу. Крим мені сниться. Боляче. Проте копирсатися в цьому не варто… Дім мій тепер тут. От і все.