Ви тут:
Суспільство Україна 

Ветеран АТО, який втратив ноги, підкорив Говерлу

Ветеран АТО Дмитро Котов втратив обидві ноги, підірвавшись на міні, проте це не завадило йому піднятися на найвищу вершину країни. На це киянину знадобилося 12 годин, неймовірна сила волі та друзі, повідомляє 24tv.ua.

У Закарпатті семеро друзів, ветеранів АТО, вирішили підкорити Говерлу. Здавалося б, звичне бажання, та серед чоловіків – боєць батальйону “Київська Русь” Дмитро, якому у 2016-му році відірвало обидві ноги на війні. Однак, він підніматиметься, хоч і на протезах, бо Говерла – його мрія.

“Я хотів показати людям, що не варто зневірюватися – все можливе. Головне, зробити перший крок”, – відповів Дмитро Котов.

Більше години ґрунтовою дорогою добиралися автівкою до підніжжя Петроса, а вже звідси до десяти кілометрів хлопці подолали пішки.

Вони з різних бригад, та війна їх здружила: щотижня збираються у своєму столичному Клубі ветеранів і замінюють один одному психологів. Бо на передовій бачили смерть на власні очі.

“Коли почалася війна, я кажу: Господи, чим я можу допомогти Україні? І перше, що він мені сказав, то піти в госпіталь воєнний центральний в Києві. Ми спершу пішли туди, а через місяць вже були в АТО”, – розповів військовий капелан В’ячеслав Бевз.

Говерла – це теж маленьке випробування на людяність, бо чим ближче до вершини, тим Дмитрові важче. Він кілька разів змінює спеціальні шкарпетки, аби не так муляли протези, і знову зводиться.

Чоловік пішов на війну, маючи маленький будівельний бізнес. Воював на Донеччині, Луганщині. Як сапер розмінував з півсотні снарядів і мін. Та на одній на Світлодарській дузі підірвався.

Лікарі обіцяли, що Дмитро ще танцюватиме на протезах танго – а він пішов далі: торік взяв участь у марафоні Морської піхоти США, опісля ж у Іграх нескорених здобув срібло за веслування. Тепер – Говерла.

“Вона стала мені навіть снитися. Я ночами не спав – постійно піднімався на Говерлу”, – прокоментував Дмитро Котов.

Найважчий шлях – кілометр до вершини. Тут навіть на двох ногах йти важко. Та друзі подають руку, а це найнадійніша опора. Отож, 12 годин нестерпних зусиль – і мрія здійснена.