Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

Сторіччя гетьманату Павла Скоропадського

Українську державу у 1918 році очолювали політики Павло Скоропадський і Федір Лизогуб, життя і діяльність яких пов’язане із Полтавщиною

1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР («Статут про державний устрій, права і вільності»), де Україна проголошувалася суверенною державою з неподільним кордоном. Але цей важливий документ лишився декларацією, оскільки навесні того ж 1918 року в Києві за участі понад 6 тисяч делегатів відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, який проголосив Павла Скоропадського гетьманом усієї України. Впродовж однієї ночі гетьманські війська встановили контроль над усіма урядовими установами. Того ж дня було розпущено Українську Центральну Раду та проголошено Українську Державу. Сто років тому, у травні її прем’єр-міністром став найближчий соратник Скоропадського Федір Лизогуб.

Майбутній гетьман провів дитинство у Полтавській губернії

Павло Скоропадський (1873–1945) народився 15 травня 1873 року в німецькому місті Вісбадені, але дитинство промайнуло на історичній Полтавщині, зокрема в селі Тростянець Прилуцького повіту Полтавської губернії, нині Чернігівська область).

Професор Павло Гай-Нижник наголошує: «Дитячі роки Павло Скоропадський провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Там він вбирав до своєї душі перші паростки розуміння спорідненості з рідним краєм. В садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. У сімейному житті родина Скоропадських зберігала і трималася старих українських звичаїв. Скоропадські – один з найшляхетніших українських родів, який упродовж кількох століть грав провідні ролі у вітчизняній політичній і культурницькій історії. Рід Скоропадських був пов’язаний шлюбними зв’язками з такими визначними українськими козацько-шляхетськими родинами, як Апостоли, Бутовичі, Гамалії, Забіли, Закревські, Кочубеї, Кулябки, Лизогуби, Лисенки, Лобакевичі, Маркевичі, Миклашевські, Милорадовичі, Новицькі, Полуботки, Посудевські, Розумовські, Сулими, Тарнавські і Чарниші. Дід гетьмана Павла, Іван Михайлович Скоропадський (30.1.1805 – 8.II.1887), двічі був прилуцьким повітовим маршалком і двічі – губернським маршалком Полтавщини. Свого часу він брав активну участь у селянській реформі 1861 року. Коштом Івана Скоропадського було засновано низку шкіл та гімназій в Україні. Помер дід Павла Скоропадського у своєму селі Тростянці, поблизу якого засадив великий дендропарк. Могила його збереглася там і донині».

авто із гетьманом

Павло отримав належну соціальному статусу освіту – закінчив Петербурзький пажеський корпус. Брав участь у Першій світовій війні, нагороджений орденом Святого Георгія. У 1916 році – командир 34-го армійського корпусу, який дислокувався на території України.

Із початком Української революції 1917-21 рр. Скоропадський активно долучився до українізації армії, став командиром 1-го Українського корпусу. У жовтні 1917 року на з’їзді Вільного козацтва в Чигирині обраний отаманом. 29 квітня 1918 року став гетьманом Української Держави, яка здобула визнання майже 30 країн світу.

молебінь на Софійській площі після проголошення гетьманом

14 грудня 1918 року зрікся влади і виїхав до Німеччини. Залишився лідером частини української політичної еміграції – гетьманського руху. Зусиллями Павла Скоропадського у 1925 році створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. У роки Другої світової війни допомагав звільненню з німецьких таборів українських військовополонених і лідерів визвольного руху Степана Бандери, Андрія Мельника, Ярослава Стецька. Помер 26 квітня 1945 року від поранення під час американського бомбардування у Баварії. Похований в Оберстдорфі.

Федір Лизогуб – очільник місцевого самоврядування Полтавщини у 1901-1914 роках

Федір Лизогуб (06.11.1851 – 1928) – уродженець Чернігівщини. Походив зі старовинного козацько-старшинського роду. Цікаво, що в батьківській садибі містечка Седнів гостював Тарас Шевченко, адже тато – Андрій Іванович Лизогуб, був близьким знайомим Тараса Шевченка. Відомий земський діяч та меценат. До революції був «октябристом» з українофільською орієнтацією. У 1888–1897  роках – гласний Городнянської  повітової, згодом Чернігівської губернської земської управи.

Федір Лизогуб

Його життя тісно пов’язане і з Полтавським краєм. 1901 року обраний головою Полтавської губернської земської управи. Федір Лизогуб очолював цей орган місцевого самоврядування Полтавщини впродовж 14 років, до 1915 року. Саме йому значною мірою маємо завдячувати, що Полтава і Миргород перетворилися на центри української культури. Ініціював спорудження в Полтаві будинку земства в стилі українського модерну, пам’ятника Івану Котляревському, фінансував видання його творів, сприяв відкриттю музеїв, підтримував майстрів українського декоративно-прикладного мистецтва Полтавщини.

Діяч Української революції 1917-21 років: у 1917 році долучився до роботи Генерального Секретаріату Центральної Ради — працював консультантом із земельних питань, у травні–листопаді 1918 р. — голова Ради міністрів Української Держави гетьмана П.Скоропадського, одночасно від 3 травня до 8 липня — міністр внутрішніх справ. Після опублікування гетьманом П. Скоропадським 14 листопада 1918 р. «Грамоти Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків України» і проголошення федеративного союзу України з майбутньою не більшовицькою, «білою» Росією Федір Лизогуб склав свої повноваження. Після 14 листопада 1918 року склав повноваження і виїхав за кордон. Мешкав у Югославії. Помер у Белграді.

Державотворча діяльність Павла Скоропадського і Федора Лизогуба

Павло Скоропадський отримав виняткові повноваження: затверджував закони, призначав і звільняв вищих урядовців, генеральних суддів, був верховним командувачем армії та флоту, здійснював керівництво зовнішньою політикою. Йому належало право оголошувати надзвичайний стан, амністію, надавати громадянство тощо. У кадровій політиці гетьман значною мірою спирався на вихідців із української аристократії, які мали досвід державної служби. Вищим керівним органом Української Держави стала Рада Міністрів – виконавча та законодавча влада одночасно. Її структура нагадувала УНР-івську. Щоправда, поштово-телеграфне міністерство реорганізували в департамент Міністерства внутрішніх справ. Також з’явилися міністерства охорони здоров’я та віросповідань. Освітнє отримало назву Міністерство народної освіти та мистецтва. За Гетьманату зазнала трансформацій і судова гілка влади. Замість Генерального суду УНР утворили Державний сенат – вищий судовий орган.

Рівно сто років тому, у травні 1918 року на чолі уряду (Ради Міністрів Української Держави) і міністерства внутрішніх справ став Федір Лизогуб. За час його прем’єрства частково стабілізувалася економіка, розбудовувалися сухопутні війська, військово-морський флот, козацтво й Державна варта. Налагодили широкі міжнародні контакти: Україна відкрила 11 дипломатичних і до 50 консульських представництв у 20 країнах світу, а на своїй території – 12 дипломатичних і 42 консульських представництв від 24 держав.

Далі детальніше про Україну 1918 року та внесок Павла Скоропадського і Федора Лизогуба у розвиток і зміцнення української державності сто років тому. Внутрішня політика Гетьманату «стояла» на трьох «китах»: відновлення приватної власності на землю та повернення її у товарний обіг; створення боєздатної армії; утвердження українського культурно-освітнього простору.

Павло Скоропадський

Гуманітарна сфера. Відкрито 150 українських гімназій і 2 університети, запроваджено обов’язкове вивчення української мови, видрукувано кілька мільйонів підручників, засновано Національний архів, Національну бібліотеку, Українську академію наук, художню галерею й інші заклади культури. В Українській Державі продовжувалися процеси українізації, започатковані Центральною Радою. Введене обов’язкове вивчення в усіх середніх школах літератури, історії та географії України. В усіх державних установах і військових частинах створили курси українознавства. 6 жовтня 1918 року на основі Українського народного університету в Києві було відкрито Український державний університет. Колишні російські університети оголосили українськими державними. Науковцям надали право захищати дисертації українською мовою. У Полтаві від жовтня 1918 року запрацював історико-філологічний факультет із усіма правами університету. Кульмінацією розвитку тогочасного наукового життя стало відкриття в листопаді 1918 року Української академії наук (УАН). Цьому передувала діяльність Українського наукового товариства в 1917 році. За Гетьманату з травня 1918-го справою створення УАН опікувався міністр народної освіти та мистецтва Микола Василенко. Спеціальна комісія активно запрацювала над відповідним законопроектом. 14 листопада гетьман затвердив Закон «Про заснування Української академії наук у Києві». 24 листопада відбулося її перше засідання. Академію очолив біохімік та організатор науки Володимир Вернадський. Неодмінним секретарем став сходознавець Агатангел Кримський. УАН мала три відділи: історико-філологічний (очолив Дмитро Багалій), фізико-математичний (на чолі з Миколою Кащенком) і соціальних наук (головував Орест Левицький). 2 серпня 1918 року засновано Національну бібліотеку Української Держави (нині – Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського). Розпочалося академічне видання творів Тараса Шевченка й Івана Франка.

Сім з половиною місяців законотворчості. Тоді в Українській Державі було ухвалено понад 500 нормативних актів, у середньому на місяць – по 70. Серед новацій – прийняття першого державного бюджету як узагальненого кошторису. Гетьман Павло Скоропадський та Федір Лизогуб також ініціювали розробку проектів державних символів Української Держави. До роботи в спеціальній комісії залучив видатного графіка Георгія Нарбута, котрий запропонував Державний Герб – «зображення козака з мушкетом на плечі.., у верхній частині якого розміщено Володимирський тризуб. Навколо… буяв рослинний орнамент, виконаний у стилі козацького бароко».

Справи військові. Багато зусиль докладалося для військового будівництва. Як професійний військовий Павло Скоропадський усвідомлював значення національних збройних сил. Частини Запорізького корпусу Армії УНР, який щойно визволив від більшовиків Донбас, були зведені в бригаду, а потім реорганізовані у Запорізьку дивізію, що охороняла північно-східні кордони України. Для формування дієвих збройних сил Української Держави планувалося створити 8 територіальних корпусів і 5 кінних дивізій. Загальна чисельність армії в мирний час мала становити 310 тисяч осіб. Проте реалізувати ці амбітні плани гетьману не вдалося. Військовим міністерством були сформовані кадри лише територіальних корпусів, а також гетьманська гвардія – Сердюцька дивізія із заможного селянства Лівобережжя. У серпні гетьманському урядові була передана Сіра (Сірожупанна) дивізія. Вона отримала назву 1-ї Козацько-стрілецької дивізії. Того ж місяця гетьман видав наказ про відновлення стрілецької формації – Окремого загону Січових стрільців. Його особовий склад на початок листопада налічував 59 старшин і 1187 стрільців. Особливі надії Гетьман Павло Скоропадський покладав на козацтво, в жовтні затвердив закон «Про відновлення українського козацтва».

Справи закордонні. Зовнішньополітичний курс Гетьманату майже повністю визначався союзницькими зобов’язаннями перед Четверним союзом. До безперечних успіхів на міжнародному фронті належало визнання Української Держави цими країнами, а також Азербайджаном, Грузією, Доном, Польщею, Фінляндією, Румунією і Швейцарією. Дипломатичні відносини були встановлені ще з 8 державами – Бельгією. Вірменією, Голландією, Грецією, Данією, Норвегією, Персією і Швецією. Загалом Україна відкрила 11 дипломатичних і до 50 консульських представництв у 20 країнах світу, а на своїй території – 12 дипломатичних і 42 консульських представництв 24 держав.

Велику цікавість гетьман проявляв і до Кубані, де мешкали етнічні українці. Як повідомляється у журналі «Український тиждень», «на початку 1918 року законодавча рада Кубані оголосила про створення Самостійної Кубанської Народної Республіки, яка невдовзі ухвалила резолюцію про приєднання Кубані на федеративних засадах до України». За словами діяча Катеринославської «Просвіти» і міністра закордонних справ Української держави, видатного історика Дмитра Дорошенка : «уряд розглядав Кубань як  «частину української землі, котра раніше чи пізніше повинна буде приєднатися до України або як автономна область, або на федеративних основах». Такі надії пов’язувалися з виникненням на Кубані руху за об’єднання з Україною. Крім того, чимало керівників Кубані були українцями.

У вересні 1918 року гетьман Павло Скоропадський здійснив офіційний закордонний візит до Німеччини. Тоді Берлін засвідчив підтримку самостійної Української Держави. Переговори про встановлення кордонів тривали з Росією, Австро-Угорщиною, Румунією, Білоруссю та козацьким Доном. У травні 1918 року була визначена лінія розмежування між військами Української Держави та Росії. Завширшки 10-40 кілометрів вона отримала назву «нейтральна зона».

Фінанси. У цій сфері діяльність уряду на чолі із Федором Лизогубом була більш ефективною, порівняно з добою Центральної Ради. Міністерство фінансів домоглося введення та зміцнення національної валюти, функціонування Державної скарбниці, Українського державного банку, митної та податкової служб, відновлення державної цукрової і горілчаної монополії. Завдяки таким заходам прибутки склали близько 3,2 мільярда карбованців.

Земельна реформа мала стати чи не основною серед перетворень на засадах «відчуження земель по дійсній їх вартості від великих земельних власників для наділення земельними ділянками малоземельних хліборобів». Однак теоретично правильне положення про непорушність права приватної власності в конкретно-історичних умовах тогочасної України спричинило соціальну напругу, викликало селянський спротив, масове невдоволення владою гетьмана та його німецько-австрійських союзників.

Звичайно, не варто ідеалізувати і героїзувати постаті Павла Скоропадського і його соратника Федора Лизогуба. Однозначне ставлення апріорі неможливе. Адже, як відомо, Акт Павла Скоропадського про возз”єднання на федеративних засадах з не більшовицькою, але ж білогвардійською Росією став однією з найголовніших причин антигетьманського повстання на чолі з Симоном Петлюрою. Потреба єдності україноцентричних сил-як лівих,так і правих, центристів, усіх, аби унеможливити реванш проросійської «п’ятої колони». Ось це, як на мене, найважливіший урок історії, який має хоча б через сто років, у час нової російсько-української війни засвоїти вітчизняний політикум. Тут доречно пригадати слова вже згадуваного вище соратника Павла Скоропадського , Дмитра Дорошенка : «Усі ми думали, що наші вороги то є царі. І ми боролися з ними. Але потім ми боролися з більшовиками, з меншовиками, але лютим ворогом більше 300 років була і залишається Росія — царська, ліберальна, більшовицька, демократична, сталінська…». А нині впевнено додамо: і путінська…Боже, нам єдність подай!

Підготовлено прес-центром Полтавського

обласного товариства «Просвіта»

за матеріалами УІНП та інтернет-джерел