Ви тут:
Суспільство Україна 

“Розвідник має знати, як не перетворитися із мисливця на здобич”

Стати переможцем у престижному міжнародному конкурсі для спецпризначенців Андрію Жигаллові допоміг фронтовий досвід

Андрій із заплющеними очами чекав команди чергового на підйом. Чесно кажучи, в його 45 років щоранку витримувати те, що в польському тренінговому центрі називають зарядкою (більше години), неабияке випробування. Крос із перешкодами в повному спорядженні, зі зброєю, «пораненим» або важкою колодою в руках, вправи з кросфіту, рукопашний бій та ще багато іншого… Під завісу фіззарядки здоровезні хлопці із кількох країн світу виглядали геть виснаженими. І це при тому, що серед них дилетантів не було: усі не один рік відслужили в елітних бойових спецпідрозділах, тобто мали високий рівень вишколу та досвіду

Чомусь із думкою про зарядку пригадався початок війни. Тоді, влітку 2014-го, його групу глибинної розвідки із трьох бійців кинули в оперативний пошук під Дебальцеве. Ото був «кросфіт»! На завдання виходили, дослівно, з-під навіженого обстрілу з «Градів» та великокаліберної артилерії. Землю щербили вибухи, а трійця вшкварила десь так на п’ять кілометрів по ярах та балках, що й олімпійці б позаздрили.

На жаль, про більшість своїх бойових завдань Жигалло навіть своїм синам розповісти не має права. А були ж вони, м’яко кажучи, вкрай цікавими. Зокрема й те, відоме, під Дебальцевим. Перевдягнені в цивільне, не голені й не стрижені, без будь-яких документів, вони завзято вдавали із себе втікачів від «клятих бандерівців». На трьох мали два пістолети та ніж. Якщо б у них знайшли зброю, мали казати, буцімто вбили кількох українських офіцерів. Автомати, мовляв, сховали, а от пістолети прихопили, не втрималися.

До речі, жоден із тієї його мобілізованої трійці не був професійним військовим. Та й сам Андрій таким себе до певного часу не вважав, дарма що був капітаном. Позаяк закінчив радянське училище урядового зв’язку при КДБ СРСР. Й одна річ, наприклад, чергувати в бункері біля пультів управління, а геть інша вести фахову польову та агентурну розвідку на ворожій території. Та ще й уперше. Земля начебто наша, а от територія ворожа.

Андрій із задоволенням поновлював у пам’яті подробиці пошуку. Вони мали право «розкритися» перед своїми тільки у крайньому разі, якщо б йшлося про термінову передачу розвідувальної інформації або їхнє фізичне виживання. Проте одного дня порушили цю вимогу, бо на кону стояло життя інших десятків побратимів.

Крадькома повертаючись з успішного виходу, чоловіки ледь не потрапили в засідку, влаштовану росіянами навколо панівного в цій місцевості терикону. Хлопці швидко оцінили обстановку: з тих позицій надійно контролювалися відразу кілька доріг, а наявних там вогневих засобів вистачило б легко знищити навіть роту на марші.

За кілька годин розвідгрупі вдалося знайти наш пошарпаний у боях взвод на двох бойових машинах із 72-ї бригади, який вночі на марші відстав від своїх та банально заблукав. Ох і нелегко було розвідникам переконати піхотинців у тому, що вони українські військові, а не «сепари»! А потім ще й потайки вивести хлопців до терикону, організувати та провести стрімку атаку! Засідку північних «братів» наша піхота розгромила вщент.

Пізніше, коли вже майор Андрій Жигалло командував ротою глибинної розвідки, таких випадків у його службі було чимало. Хлопці наводили на окупантів нашу артилерію, корегували її вогонь, хитрим чином збирали та передавали розвіддані, влаштовували рейди, нальоти та засідки. Проте той випадок як найперший закарбувався у спогадах намертво…

«Підйом!» командує черговий, й для Андрія починається новий шалений день. European Security Academy тренінгова компанія світового рівня для підрозділів спеціального призначення. Кожен день навчання тут буквально на вагу золота. Штурм будівель, зачистка приміщень, нальоти, знищення конкретних цілей, стрільба з різних положень з усіх видів зброї слідували безперервно. Щовечора аналіз дій кожної групи із трьох бійців та підбиття підсумків.

А по закінченні курсу керівники компанії потішили Андрія, якого сюди як командира групи виживання навчального центру Десантно-штурмових військ запросили персонально, що за результатами всіх іспитів він увійшов у найкращу трійку…

За деякий час після того ми розмовляли із Жигаллом у клубі навчального центру ДШВ, коли до нього підійшов знайомий офіцер.

– Андрію, ти вже читав, що про вашу перемогу в Польщі Президент у Facebook написав? Як не читав? здивовано перепитав він, відкрив у смартфоні сторінку Президента України й зачитав: «За останні чотири роки нам вдалося не просто відродити українську армію, а й перетворити наші Збройні Сили на одну з найбільш ефективних армій у Європі. Чергове підтвердження цього участь групи українських десантників у курсі з контрштурмових дій SWAT в Республіці Польща… Я пишаюся нашими військовими, які показали там найкращі результати!».

Офіцер тисне Жигаллові руку, а той… ніяковіє й червоніє, ну чисто школяр!

Регочемо, а потім я цікавлюся в Андрія, як він потрапив на нинішню посаду.

– У 2015-му мене демобілізували, розповідає він, але я не зміг прожити без армії й року. До війни після закінчення вишу я працював у СБУ, потім звільнився звідти й започаткував власний охоронний бізнес. Начебто все в мене до війни було: житло, гроші, трьох синів підняв та вивчив. Утім одного дня після демобілізації я чітко зрозумів: моє місце в армії. У Командуванні ДШВ мені запропонували очолити групу виживання навчального центру. Погодився і не жалкую, бо служба тут дуже цікава і за своїм духом мені імпонує…

Для тих, хто не в темі: курс виживання ДШВ це не вправи практичного туризму для юнаків. Тут вчать виживати під час бойових дій. Ти повинен знати топографію, орієнтування, способи ведення розвідки, маєш набути правильну реакцію на вогонь противника і раптову зустріч із ним, відпрацювати дії в засідці, пошуку, захопленні та допиті полонених, особистому поводженні у разі полону. Ну а суто способи виживання в умовах віддаленої від цивілізації місцевості це вже, так би мовити, бонус.

– Зараз ми готуємо розвідників. А розвідник це насамперед спеціальні знання та навички, вміння певним чином мислити і діяти, розповідає Андрій. Вчимо хлопців, як грамотно виконувати завдання та повертатися після цього неушкодженим. 180 навчальних годин для цього, на мою думку, замало. Втім базові знання та навички хлопці в нас отримують серйозні, щоб не перетворитися з мисливця на здобич…

Віктор ШЕВЧЕНКО

«Народна армія»