Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

Переселенець з Криму розбудовує хутір на Полтавщині

Чотири роки тому 32-річний Павло Ткачук переїхав на материкову частину України – не хотів залишатися в анексованому Криму. Два роки тому чоловік разом зі своєю партнеркою Анастасією Мельниченко захотіли створити власний хутір.

Знайшли на Полтавщині село Хрулі́ і купили старі напіврозвалені хати. Тут живе всього 46 людей. Немає ні школи, ні магазину – все у сусідніх селах. Доїхати в Хрулі можна лише на таксі із сусіднього села Піски, де зупиняється електричка, або ж йти пішки майже 8 кілометрів, повідомляє Українська правда.

Два роки тому на хуторі не було нічого. Тепер Хрулі-на-Сулі – це чотири хати: одна Насті, друга – Паші, яку він поєднує з майстернею, є хостел і хата-читальня, які є власністю обох. Зараз у хостелі можуть поселити до 15 людей.

Майстерню у своїй хаті Паша теж робив сам. Тут він займається гончарством й навчає інших, коли хтось приїжджає на хутір. Піч для випалювання глини отримав від програми підтримки внутрішньо-переміщених осіб. Тутешню хату-читальню допомагали будували волонтери культурно-освітнього проекту “Будуємо Україну разом”. Книжки дарували усі охочі зі своїх домашніх бібліотек.

У Хрулях-на-Сулі є навіть лазня. Бак нагріву зробили її зі старої пральної машинки, купленої на металоломі.

Павло влаштовує різні заходи для учасників АТО. Окрім розвитку ремесл і зеленого туризму, планують розвивати фермерство в Хрулях-на-Сулі – хочуть створити козину ферму й виготовляти сири. А ще – робити фестивалі. Вже почали з малих подій: два роки тому взимку приїжджали діти з Києва і на хуторі організовували школу колядок. Наступної зими влаштовували Маланку разом із дітьми та дорослими – робили костюми, водили козу. На хуторі організовували табори для дітей із зони бойових дій.

«Раніше мені говорили: “Та хто сюди приїде? Та припини!” А зараз ті ж люди приїжджають сюди і кажуть, як же тут в Хрулях їм подобається все. Деякі приїжджають з міст і теж купують поруч з хутором хати».

Павло мріє, щоб колись на захід у село приїхали 3000 людей.

«Моя мета – щоб місцеві заробляли. …Я за те, щоб усе робити хоч завтра – краще зроблю щось по-своєму, але вже зараз, ніж потім. Мене часто критикують за такий підхід до роботи. Але якби я лише думав, як це все тут на хуторі виглядатиме, коли я все зроблю через п’ять років, то не було би нічого», – зізнається він.