Ви тут:
Полтавщина Прес-релізи Суспільство 

Порядок надання щорічних додаткових відпусток за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, – роз’яснення Держпраці

Інформацію про порядок надання щорічних додаткових відпусток за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці надає старший інспектор Управління Держпраці у Полтавській області Тетяна Островська.

Законом про відпустки встановлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Перш ніж розглянути питання порядку надання щорічних додаткових відпусток за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, слід звернути увагу на деякі статті Закону про відпустки, відповідно до яких надаються щорічні відпустки.

Згідно зі ст. 4 Закону про відпустки до щорічних відпусток належать: основна відпустка (ст. 6);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7);

додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше ніж 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відраховується з дня укладення трудового договору.

Положення ст. 6 Закону про відпустки щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте вона не може бути меншою, ніж передбачено частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.

Наприклад, державним службовцям згідно зі ст. 35 Закону про держслужбу встановлено тривалість щорічної відпустки 30 календарних днів. Отже, оскільки щорічна відпустка включає основну і додаткові відпустки (у тому числі за особливий характер праці за роботу на персональних комп’ютерах), державним службовцям щорічні додаткові відпустки не надаються.

Відповідно до ст. 7 Закону про відпустки щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, робіт, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Конкретна тривалість цієї відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

Згідно зі ст. 8 вищезазначеного Закону щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, — тривалістю до 35 -календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість відпусток за особливий характер праці встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Відповідно до ст. 9 Закону про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими умовами праці та за особливий характер праці, зараховуються:

час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Щорічна додаткова відпустка, передбачена ст. 7 та пунктами 1 і 2 частини першої ст. 8 Закону про відпустки, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником.

Наприклад, якщо працівник має право на щорічну додаткову відпустку за відповідним Списком і за ненормований робочий день, то ці відпустки не сумуються, а надається один вид щорічної додаткової відпустки.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві (ст. 10 Закону про відпустки).

Звертаємо увагу на те, що право на щорічну додаткову відпустку повної тривалості працівник має лише у перший рік роботи на підприємстві. У другий і наступні роки роботи щорічні відпустки можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року, однак тривалість щорічної додаткової відпустки має бути розрахована залежно від часу зайнятості працівника в умовах, передбачених відповідним Списком, пропорційно фактично відпрацьованому часу.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Роботодавець зобов’язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Статтею 11 Закону про відпустки забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом року працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці чи з особливим характером праці.

Водночас за бажанням працівника частину щорічної відпустки може бути замінено грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної відпустки не має бути менше ніж 24 календарні дні.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше ніж 14 календарних днів.

Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка (ст. 12 Закону про відпустки).

Як зазначалося вище, щорічні додаткові відпустки, передбачені ст. 7 і п. 1 частини першої ст. 8 Закону про відпустки, надаються за Списками, затверджуваними Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 1290 від 17.11.1998 р. затверджено Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (додатки 1 і 2 до постанови).

Наказом Мінпраці від 30.01.98 р. № 16 затверджено Порядки застосування Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці.

Згідно з цими Порядками щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці надається працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами відповідного Списку, незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва і цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ, а щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці — незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підприємств, організацій і установ.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками та критеріями, затвердженими наказом Мінпраці № 383 від 31.1297 р..

Атестацію робочих місць за умовами праці має бути проведено згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями для проведення атестації.

У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість відпустки, зазначену у відповідному Списку, відпустку може бути продовжено на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства.

Працівникам, професії та посади яких не передбачено у відповідному Списку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу у виробництвах, цехах, за професіями і на посадах, визначених Списком, додаткова відпустка надається на тих самих підставах, що й працівникам, які мають право на таку відпустку.

Працівникам, професії і посади яких передбачено в розділах «Загальні професії за всіма галузями господарства» Списківдодаткова відпустка надається незалежно від того, в яких виробництвах чи цехах вони працюють, якщо ці професії і посади спеціально не передбачено у відповідних розділах або підрозділах відповідних Списків.

Загальними вважаються також  професії, передбачені підрозділом «Зварювальні роботи» розділу VІ «Оброблення металу» Списку згідно з додатком 1.

Бригадирам, помічникам і підручним робочим, зайнятим на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, а також з особливим характером праці, додаткова відпустка надається тієї самої тривалості, що й робітникам відповідних професій, зазначених у Списку.

Однак це стосується лише тих помічників, назву роботи яких утворено за допомогою похідного слова «помічник» (додаток В Національного класифікатора). Похідні слова до професій (професійних назв робіт) можуть застосовуватися за умови збереження галузевої та функціональної належності, кваліфікаційних вимог, виключення дублювання, збереження коду новоутвореної професії.

Це в свою чергу стосується також помічників деяких професій, які окремо (зі своїм кодом) передбачено вищезазначеним класифікатором.

Наприклад, працівник обіймає посаду помічника бурильника експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту й газ, помічника майстра або помічника механіка тощо. Право на щорічні додаткові відпустки можуть мати зазначені працівники тільки у разі, якщо вони прямо передбачені відповідним Списком.

Якщо виробництва, цехи зазначено у Списках без переліку конкретних професій і посад, то правом на додаткову відпустку користуються всі працівники цих виробництв, цехів.

Наприклад, розділом ІІІ «Хімічне виробництво» Списку (додаток 1) передбачено підрозділ «Виробництво соляної кислоти», згідно з яким право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці мають робітники, керівники і фахівці, тобто всі працівники, зайняті у зазначеному виробництві.

У випадках, коли працівники працювали в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надається додаткова відпустка різної тривалості, підрахунок часу роботи провадиться окремо щодо кожного виду робіт, професій та посад.

Облік часу, відпрацьованого щодо кожного виду робіт, здійснюється роботодавцем.

Наприклад, електрогазозварник, зайнятий на роботах у приміщеннях, має право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 7 календарних днів, на зовнішніх роботах до 4 календарних днів (підрозділ «Зварювальні роботи» розділу VІ «Оброблення металу» Списку (додаток 1)). Отже, якщо електрогазозварник працював і в приміщеннях, і на повітрі, тривалість щорічної додаткової відпустки залежатиме від кількості днів, у які він був зайнятий на різних роботах.

Із норм ст. 9 Закону про відпустки випливає вимога порядку застосування Списків, а саме: у розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці або з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, установленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад.

Ця додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу, оскільки вищезазначеним Законом установлено, що зараховується саме час фактичної роботи в умовах, передбачених Списками.

Оскільки щорічні додаткові відпустки надаються як компенсація саме за роботу із шкідливими умовами праці та за особливий характер праці, то й надаватися вони мають за фактично відпрацьований час у цих умовах, а не авансом, і тривалість такої відпустки залежатиме від кількості фактично відпрацьованих працівником днів, у які він був зайнятий не менше половини тривалості робочого дня в передбачених Списками умовах.

Якщо працівник був на лікарняному, у відпустці без збереження заробітної плати, на навчанні тощо або певну кількість робочих днів був зайнятий менше половини тривалості робочого дня в передбачених Списком згідно з додатком 2 умовах, то ці дні не зараховуються до стажу, що дає право на додаткову відпустку за особливий характер праці.