Ви тут:
Полтавщина Суспільство ТОП-новина Фотогалерея 

“Друзі, живіть одним днем, завтра може і не буде, треба посміхатись”: Полтавщина попрощалась із загиблим в АТО Сергієм Івановим (ФОТО)

“Друзі, живіть одним днем, завтра може і не буде, треба посміхатись”: Полтавщина попрощалась із загиблим в АТО Сергієм Івановим (ФОТО)

Сьогодні у Нових Санжарах віддали останні військові почесті загиблому бійцю 54-ї бригади Сергію Іванову. Він загинув 17 січня, у ході бойових дій у зоні АТО поблизу Луганського на Луганщині, внаслідок підриву на міні бойового екіпажу МТЛБ.

Сергій Іванов народився 16 листопада 1988 року у Нових Санжарах. Закінчив Новосанжарський навчальний виховний комплекс. У 2006 – 2007 роках проходив строкову службу у ЗСУ. Ще у той час підписав контракт та до 2009 року залишався у лавах Збройних сил. Почуття громадського обов’язку та висока свідомість не дозволили йому залишитися осторонь подій, що почали відбуватися у державі. З 28 серпня 2014 його мобілізували Новосанжарським райвійськкоматом для проходження служби у зоні АТО. Був командиром бойової машини військової частини 2830 ЗСУ. Через рік, побувши вдома 2 місяці після демобілізації, знову поїхав на Донбас служити за контрактом. З 11 листопада 2015 року проходив службу командиром відділення військової частини 0693. 

Сотні людей прийшли попрощатися із другом, побратимом, односельцем. 

“Сонячна людина. Він завжди був із посмішкою на обличчі. Коли комусь із його знайомих було погано, він завжди казав: “Друзі, живіть одним днем, завтра може і не буде, треба посміхатися. Комусь гірше, ніж нам, тому ми повинні радіти, що у нас є сьогоднішній день”. Коли я його згадую, то у пам’яті спливає його “візитівка” – пісочна арафатка, і з-під якої виглядають бездонні голубі очі, непоголене обличчя, на якому потім з’являється посмішка і він каже – “Усім привіт”. Правду вам кажу, його втрата сколихнула усіх. Ніхто не стримував сліз – ні старші офіцери, ні молодший склад – ніхто”, – згадує побратима військовослужбовець Юлія.

Вона і розповіла подробиці трагедії, яка сталась 17 січня:

“Основний удар прийшовся на Сергія. Окрім нього у машині було семеро військових. Водій та він загинули на місці, а хлопці, які їхали у десантному відділенні МТЛБ – у всіх контузія, один потрапив до госпіталя з осколковим пораненням, його прооперували. Наразі, лікарі кажуть, що усі жити будуть.”

“Щодо його якостей, як військовослужбовця, можу сказати – “попереду усієї планети” – йому ранком “нарізали” 2 аркуші задач, ввечері він повертався до свого командира зі словами: “Васильович, я все зробив!”. Він завжди був на телефоні. Хто б у нього що не попросив, він вивернеться із себе, але зробить усе, що під силу. Я не знаю, жодної людини, яка б сказала, що він комусь чимось нашкодив, або образив…Ні, він не така людина”, – додала Юлія, ледь стримуючи сльози.

На питання журналістів у яких точках військового конфлікту бував Сергій під час участі в АТО, його побратими кажуть, що легше згадати, де його не було. Він від самого початку війни у зоні бойових дій на Донбасі.

“Був в усіх “гарячих точках”, де тільки міг бути. У вересні 2014 він пішов воювати на схід, у складі 93-ї бригади. А до нас потрапив у бригаду, бо пішов за своїм найкращим другом, командиром. Мав звання старший сержант, але завжди казав – мені звання не важливе, я би міг бути простим солдатом, головне завжди залишатися людиною”, – пригадують військові.

Проходячи службу на посаді командира взводи протитанкового дивізіону, був нагороджений відзнаками та медалями за сумлінну військову службу.

“З Сергієм ми воювали з 2014 року. До останнього його дня знаходились разом – кожен день разом, кожен вечір – ми були друзями, дуже хорошими друзями, я про Сергія знаю абсолютно все. Він був як промінчик світла, завжди у гарному настрої, завжди готовий піти у бій. Я дуже ним пишаюся”, – згадує свого найкращого друга командир, начальник штабу дивізіону, де служив Сергій, капітан Дмитро Дем’янчук.

З теплом Сергія Іванова згадують і ті, хто знали його у мирному житті:

“Розум відмовляється вірити, що за межу вічності йде молодий хлопець. Завжди був веселим і енергійним. У пам’яті спливають його дитячі роки, коли він, новенький хлопчик, вперше зайшов у мій клас. Любив читати і вмів уважно слухати, був працелюбним та відповідальним. Сергій був відважним воїном і хорошим другом”, – розповіла класний керівник Сергія пані Ольга.

У військового залишилися батьки та маленька донечка, і як стверджують його друзі – копія тата.