Ви тут:
Офіційно Суспільство 

Полтавські фахівці роз’яснили особливості звільнення працівників за угодою сторін

Щодо порядку звільнення по пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін надає роз’яснення заступник начальника відділу Алла Маковій: 

Відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) підставою для припинення трудового договору може бути угода сторін.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 роз’яснено, що в разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди. 

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Слід мати на увазі, що пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення. 

Звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП може мати для працівника негативні правові наслідки, у разі якщо в нього була можливість звільнитися з інших окремих підстав, за яких законодавством встановлено відповідні гарантії, пільги чи компенсації. 

Невигідним може бути звільнення за угодою сторін, наприклад, для працівника, з яким передбачається розірвання трудового договору у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП) чи виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП), оскільки згідно з частиною другою статті 40 звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника з айого згодою на іншу роботу. 

Крім того, відповідно до статті 44 КЗпП у разі припинення трудового договору, зокрема з підстав, зазначених у пунктах 1 і 2 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку. 

Для власника ж або уповноваженого ним органу, навпаки, вигідніше в таких випадках звільнити працівника за угодою сторін, оскільки йому не потрібно буде працевлаштовувати працівника тавиплачувати йому вихідну допомогу. 

Надання працівником заяви про розірвання трудового договору повинно бути добровільним і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи Якщо працівника все-таки примусили написати заяву про звільнення, за захистом трудових прав можна звернутися безпосередньо до місцевого суду протягом місяця з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску строків звернення з поважних причин суд може поновити ці строки.

Відповідно до ст.232 КЗпП України трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 КЗпП України розглядаються безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах.Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст.5Закону України «Про судовий збір»  позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин звільняються від сплати судового збору.

Перейти до вмісту